Найдавніші писемні документи – грамоти періоду Київської Русі – виникали як результат взаємовідносин між великим князем і його васалами, між окремими феодалами. Документи, які засвідчували права успадкування, відображали діяльність землевласників, збиралися і зберігалися у дружинників і бояр.
З часу запровадження християнства як державної релігії беруть свій початок церковні архіви. Головними центрами зосередження документальних матеріалів на Русі були монастирі, церкви та єпископські кафедри. Монастирі дбайливо зберігали документи про своє заснування, на право володіння земельними угіддями та привілеї. В монастирських церквах і соборах документи зберігалися в ризницях разом з цінними культовими речами і богослужебними книгами. Хрисовули, клятвені грамоти руських послів та інші важливі документи на пергаменті зберігалися в казні київських великих князів.
Княжий двір як орган центрального управління Галицько-Волинської держави 13-14 ст. мав завдання збирати та зберігати важливі документи. Саме у княжому дворі зосереджувалися документи про адміністративні, військові, судові, фінансові, церковні й дипломатичні справи Галицько-Волинської держави.
Монастирі і церкви, засновані галицько-волинськими князями отримували богослужебні книги. Монастирські зібрання книг і документів відігравали роль архівів-бібліотек.
Комментариев нет:
Отправить комментарий